Голова Партії промисловців і підприємців України Анатолій Кінах
Конкуренція – політична, економічна, суспільна – завжди панує світом. Народи та Держави виборюють своє місце під сонцем. Нині конкуренція лише загострюється, вона стала глобальною, до її зброї входять ідеологічні, політичні, економічні, інформаційні складові, ефективність державних інституцій.
Але переконані – найсильнішою зброєю залишається економічна.
Без міцної економіки, що впевнено крокує інноваційним шляхом, все решта перетворюються в будівлю, з-під якої витягнули фундамент.
В Партії промисловців і підприємців зібралися люди, які не з чуток знайомі з економічними реаліями. За їх плечима великий досвід будування власного бізнесу, роботи в сфері управління. Саме таким чином прийшло до них переконання, якою має бути сучасна економічна політика:
– в її центрі – сфера промисловості з перспективними напрямками: ракетно-космічний комплекс, авіа-, судно-, транспортне і енергетичне машинобудування, ОПК тощо, що виробляють конкурентний продукт з високою доданою вартістю;
– саме він, а не сировина, має бути предметом експорту, що постійно нарощуватиметься;
-не можна тішиться перемогами вчорашнього дня, треба разом з наукою творити вироби майбутнього;
– найвища цінність сьогодення – людський потенціал, високооплачувані робочі місця, кількість яких зростатиме;
– економічне піднесення – база зміцнення обороноздатності держави, яке забезпечить територіальну цілісність, незалежність і суверенітет, поверне нам Крим і Донбас;
– економіка забезпечуватиме поступове, крок за кроком, підвищення якості життя населення, збільшення доходів усіх видів, зниження ганебно високих темпів трудової міграції.
Успішний розвиток нашої держави має спиратися на представників промисловості і приватного бізнесу, середній клас – фундамент процвітання найрозвиненіших країни світу, гаранта дієздатності економіки держави, ініціатора інноваційних перетворень, замовника і основного виконавця демократичних реформ.
Якими з точки зору сучасного розвитку України виглядають виклики сьогодення? Що треба негайно вчинити з відновлення і розбудови національної економіки України як основи її успішного існування?
Що гальмує розвиток держави
Однією з основних загроз розвитку України є відсутність актуальної, такої, яка призведе нас в коло найрозвинутіших країн світу, моделі розвитку як держави в цілому, так і її економіки, в тому числі у секторальному вимірі.
Відсутня програма діяльності КМУ. Державний бюджет на 2021р. ухвалений без програми соціально-економічного розвитку, що є порушенням законодавства України. Наша країна залишилася єдиною в Європі, що не має затвердженого комплексного антикризового плану з подолання COVID-19, як і стратегії розвитку країни в посткарантинний період.
Нині уряд затвердив Національну економічну стратегію України до 2030 року, де визначені кроки розвитку промисловості, агросектору, енергетики тощо. Свої пропозиції до стратегії надавали і об’єднання бізнесу. Однак Стратегія 2030 має знайти своє продовження в Стратегії промислового розвитку України, яка чомусь вже 4 роки живе в статусі проекту. Конкретні терміни і фінансування, персональна відповідальність – таким має бути наповнення цього документу.
Відсутність системно-планового підходу, плавання «без руля і вітрил» обертаються браком спадкоємності у владі, спробами кожну каденцію починати з чистого листа і усі проблеми валити на попередників.
Це одна з рис вкрай тривожної і загрозливої тенденції неприпустимої, небаченої раніше деградації системи державної влади. За даними Давоського форуму, у 2019 році Україна посіла 104-те місце за ефективністю державних інститутів та державного управління серед 141 країни світу.
Не витримує критики кадрова політика, коли на високі керівні посади призначаються не досвідчені, дієздатні в своїх сферах професіонали, а випадкові люди – за принципами партійної належності, кумівства, близькості до фінансових потоків, ресурсів, олігархічних структур.
На вищих щаблях державної влади – суцільна чехарда. Це зіштовхує країну в прірву економічної відсталості, не дозволяє зробити навіть невеликого позитивного кроку. Так, уряд звільнив голову правління «Укрзалізниці» В.Жмака через кілька місяців після призначення, хоча компанія під його керівництвом взяла курс на активні реформи.
Рік тому в країні було ліквідовано міністерство аграрної політики і продовольства. Це була велика помилка, оскільки АПК виробляє до 14% ВВП держави, постало завдання створення прозорого ринку землі, і орган управління процесами був вкрай потрібен. Незабаром міністра знову призначили, але хто відповість за втрачені державні кошти та час?
Аналогічний випадок – посада головного санітарного лікаря в умовах відсутності Державної санітарно-епідеміологічної служби України, ліквідованої в 2017р. До речи, саме тут одна з причин, чому країна не здатна успішно протистояти коронавірусу, чому немає чіткої програми боротьби з ним, планів вакцинації, координації дій.
Держава потребує підвищення системності, професійності, персональної відповідальності державних інститутів влади на принципах сучасної цивілізованої кадрової політики і пріоритету національних інтересів. Лише тут – поступовий вихід з соціально-економічної, політичної кризи.
Ситуація на ринку праці погіршилася
Тривала стагнація в промисловості, проблеми, що додала зумовлена пандемією економічна криза, призвели до того, що індустрія в 2020р. просіла на 5%, а така галузь, як машинобудування – на всі 20%. Тільки легка промисловість втратила 20 тис. робочих місць.
Тисячі малих підприємств не «пережили» карантин; багато з них через брак обігових коштів, замовлень та зриви контрактів пішли на змушене скорочення штатів. Відтак робочі місця стали найбільш болючим місцем економічної рецесії. За офіційними даними, рівень безробіття в 2020 році зріс на 627 тис. осіб. Наразі в країні 1,6 млн. безробітних.
Проблеми на ринку праці почалися значно раніше: чисельність робочих місць в промисловості падає в середньому на 50-60 тис. в рік. В 2018 році в індустрії було зайнято 2 млн. 110 тисяч фахівців, в 2019 році – 2 млн. 37 тис.
Саме тут – коріння трудової міграції, яка набула значних масштабів. До пандемії за кордоном працювало до 9 млн. наших співвітчизників, в зв’язку із карантинними обмеженнями частина повернулася додому, проте кордони відкриються, і процес знов набере обертів. Уряди Польщі, країн Балтії, Німеччини готові до такого розвитку подій, а Україна й надалі констатуватиме дефіцити бюджету і Пенсійного фонду, розчарування молоді, брак науковців, інженерів і трудівників в базових сферах економіки, нестачу спеціалістів в такі критичні моменти, як пандемія коронавірусу.
Немає нічого гіршого, ніж втрата людського капіталу. Уявимо, що з’являться стратегії, інвестиції і технології – але без людей, добрих фахівців в країні пануватиме застій або економічна пустеля.
Уряд нібито кличе до дому своїх трудових мігрантів. Для цього обіцяють грантову підтримку на власну справу, правда, за непростими умовами. На такі цілі пропонується виділити з державного бюджету, але їх відчайдушно мало.
Мігрантів поверне пожвавлення на національному ринку праці, зростання рівня зарплат, промисловий підйом та спорудження інфраструктурних об’єктів і викликана ними потреба в спеціалістах; повне зняття бар’єрів для малого і середнього підприємництва, програми кредитування, захищеність прав власників та інвесторів.
І знов до головного: потрібна чітко сформульована стратегія розвитку трудового потенціалу України, яку уряду належить розробити спільно із роботодавцями і послідовно, ретельно виконувати.
Ситуація межує з депопуляцією
Нажаль, велика трудова міграція накладається на погану демографічну ситуацію, яка вже межує з депопуляцією. За 2020 рік природне скорочення чисельності населення, за даними Держстату, склало 272,5 тис. (у 2019р. – 247 тис.). Відзначається суттєве перевищення кількості померлих над народженими: на 100 смертей – 48 немовлят. Це своєрідний антирекорд від початку незалежності, загрозлива ситуація для національної економіки, ринку праці, соціального розвитку, існування держави Україна загалом.
Проблема ще в тому, що держава взагалі не має повної інформації про демографічні процеси. 20 років не було перепису населення, хоча за стандартами ООН такий має проводитися щодесять років. Відсутні об’єктивні дані не лише про чисельність населення, а й про його вік, стан здоров’я, зайнятість, сім’ї, міграційні процеси, інші важливі чинники. Лише на їх основі можна говорити про ефективність заходів в медичній, трудовій, соціальній, пенсійній сфері, будувати плани і програми.
Безумовно, покращити демографічну ситуацію дуже непросто, коріння проблем закладені втратою людей в попередні часи аж до Другої світової війни. Має бути запропонована окрема комплексна системна стратегія, яка включатиме в себе покращення охорони здоров’я, освіти, екології, зростання добробуту, безпеки, та багато іншого, що в цивілізованому світі складає поняття «якості життя». Роботодавці, промисловці і підприємці ще 5 років тому вимагали провести окреме цільове засідання КМУ з демографічних проблем та прийняти рішення щодо припинення депопуляції, розвитку ринку праці. В разі відсутності комплексних превентивних заходів держава просто втратить своє майбутнє. Миритися з цим не можна.
Фундамент зростання – промисловість
Сьогодні мало говорити про падіння промисловості, доводиться згадувати поняття деіндустріалізації. Кричущий показник – близько 75% українського експорту складають продукти сировинного типу: метали, руда, зерно. Країна поступово перетворюється на сировинний придаток розвинутих держав, нагадуючи колоніальний придаток колись могутньої Британської імперії. Між тим, загальновідомо: економіка такого типу нестійка, нестабільна, вона нездатна створити для майже сорокамільйонної держави достатню кількість робочих місць, забезпечити гідний рівень життя людей. Хиба наше місце на узбіччі світових шляхів?
Тим не менше, навіть в такому стані промисловість все ще дає 22% ВВП.
Влітку 2020р. під тиском промислової громади уряд утворив Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Воно мало започаткувати новий підхід до розвитку промисловості – стратегічний, системний, який не мінятиметься залежно від складів уряду і парламенту. На часі постало прийняття цілісної Стратегії промислового розвитку, міністр підтвердив необхідність на першому етапі роботи затвердити Загальнодержавні цільові науково-технічні космічну програму на 2021-2025 роки, програму розвитку авіаційної промисловості на 2021-2030 роки, програму розвитку високих наукоємних технологій України.
УСПП, Антикризова рада громадських організацій передали новому органу влади свої системні напрацювання в індустріально-інноваційному напрямку, у створенні яких брали участь галузеві організації, компанії, представники малого і середнього бізнесу, – документи «Платформа економічного патріотизму», «Промисловий пакет». Ми виходили з пріоритетів на першому етапі рятувати саме наукоємні, стратегічні, традиційно розвинуті в Україні, такі, що мають великий потенціал і визначають національну безпеку, є базовими для всієї економки країни сфери – ракетно-космічну галузь, авіа-, судно-, транспортне, енергетичне машинобудування, ОПК. Але результатів поки немає.
Нині життєво необхідною є модернізація промислових підприємств. Маємо безпрецедентний знос фондів і активів, рухомого складу залізниці, низьку енергоефективність, продуктивність праці тощо. За розрахунками українських експертів, у найближчі 10 років для модернізації знадобиться близько 143 млрд. доларів.
В країні зростає імпортозалежність: частка промислової продукції вітчизняного виробництва у структурі внутрішнього споживання неухильно скорочується: від 56% у 2014р. до 45% у 2019р. Замість того, щоб шукати інвестиції і вкладати їх у відродження промисловості, Україна продовжує імпортувати ту техніку, яку здатна виробляти на внутрішньому ринку – гелікоптери, тепловози, автомобілі, катери і корвети. Така політика є прямою руйнацією власної індустрії та знищенням робочих місць.
Необхідно відмовитися від такого курсу, максимально підсилити політику імпортозаміщення та локалізації виробництва в Україні. Скільки списів було зламано навколо прийняття законопроекту №3739 «Про публічні закупівлі», де йшлося про встановлення обов’язкових вимог щодо локалізації виробництва (від 25% до 45% залежно від групи товарів). Однак спротив різноманітних лобістів, в тому числі з-за кордону, призвів до того, що другого читання в парламенті не відбулося до цього часу.
Болючим лишається питання покращення доступу виробників до фінансових ресурсів. Обсяг чистих гривневих кредитів від банків для бізнесу в 2020 році зменшився на 10,7%. Нині облікова ставка НБУ складає 6,5 % річних. Банківські ставки коливаються під 12-16% річних. На таких умовах модернізація промисловості неможлива.
Програми «Доступні кредити 5-7-9%» для підприємництва не виправдовують його очікування, оскільки вони складні у оформленні і ніяк не антикризові – підприємцям під силу 0-2%. Крім того, до 50% таких позик йдуть на погашення старих боргів,
Вже багато разів йшлося про необхідність НБУ, Кабінету міністрів України разом з парламентом затвердити спільну довгострокову програму поступового доступу до кредитних ресурсів за прийнятними ставками. Будемо наполягати на обов’язковому ухваленні такої програми.
Україні треба багато працювати на експортному напрямку. Безумовно, успішний експорт починається з успішного виробництва. А далі ще багато залежить від МЗС України, його Ради експортерів і інвесторів, відповідних фахових дипломатів у посольствах за кордоном, діяльності експортно-кредитного агентства, сучасного державного протекціонізму.
Безпрецедентних зусиль потребує зараз напрямок ЄС – треба домогтися всебічного перегляду положень Угоди про асоціацію до наступного саміту, який відбудеться влітку. За наполегливістю та переконливою аргументацією українська сторона здатна домовитися про подальшу лібералізацію торгівлі товарами, укласти угоду про перевезення автотранспортом, яка б передбачала достатню кількість ліцензій для українських вантажівок тощо.
Дуже важливо розглядати співпрацю із ЄС не тільки як ринок збуту, а й як джерело технологій та інвестицій
На даний момент держава презентувала тільки приблизну експортну стратегію. У нас до цього часу не працює Експортно-кредитне агентство, як це прийнято в усіх розвинених країнах світу. І «результат» очевидний: – сальдо зовнішньої торгівлі за підсумками 2020р., за даними Нацбанку, становило мінус 6,5 млрд. дол. Для порівняння – в 2015р. негативне сальдо складало 3,5 млрд. дол.
Малому бізнесу важко
Малий та середній бізнес дає роботу до 73% зайнятих на підприємствах України та створює до 60% загальної додаткової вартості (2016 р.). Водночас сьогодні він найбільш потерпає від адміністративного тиску та зловживань з боку фіскальних органів та існує в умовах критичного обмеження фінансових ресурсів.
В складні часи карантинної кризи розвинуті країни, як правило, створили для малого, частково середнього бізнесу, самозайнятих максимальні преференції, відтермінували виплату кредитів, виділили додаткові кошти на розвиток і збереження робочих місць.
На жаль, не так сталося у нас. Так і не була прийнята антикризова програма мінімізації наслідків пандемії для малого і середнього бізнесу. Ризиковим та недружнім заходом стало оновлення перевірок бізнесу, часткове скасування мораторію, введеного 18.03.2020р.
Велика кількість торгових підприємств була вимушена закриватися під час усіх локдаунів, це не дозволяє їм відновитися від негативних наслідків пандемії, і процес розтягнеться ще на 1,5-2 роки як мінімум.
Великим випробуванням стало започаткування для ФОПів введення РРО, що призвело до протестів підприємців. Рішення про відстрочку є тільки малою часткою проблеми. А вона полягає не в касових апаратах, а в державній політиці підтримки малого бізнесу загалом, недопущенні посилення фіскального і адміністративного тиску. Парламенту і уряду слід припинити працювати «поліцейськими», потрібно виходити на діалог із підприємництвом, запропонувати компенсатори, які будуть реальними з точки зору фінансових можливостей країни і справді підтримають бізнес.
Про економічний патріотизм
Що ж зробити, щоб домогтися пріоритетного місця індустрії і підприємництва з їх наукоємними сферами та зростаючою конкурентоспроможністю в системі цінностей української влади і суспільства? Економічний патріотизм, заснований на фундаменті національного інтересу – ось яка національна ідея врятує країну.
Імпорт за державні кошти продукту, який може бути вироблений на підприємствах України при застосуванні модернізацій них заходів, програм імпортозаміщення та локалізації, межує зі злочином, бо означає втрату робочих місць, свідоме обмеження або навіть знищення власних заводів і цілих сфер виробництва. Гелікоптери з Франції при готовності випускати їх Мотор-Січчю, локомотиви з Південної Кореї при заморожених потужностях Крюківського, Дніпровського заводів, корвети з Туреччини при тому, що мільйони гривень вже витрачені на їх виробництво на верфях Миколаєва – ось що означає необізнаність влади з економічним патріотизмом.
Між тим інші держави, попри усі міжнародні торгові угоди, без коливань вживають державний протекціонізм. В США є чинним закон «Купуй американське», який зобов’язує надавати перевагу продукції, що містить від 40 до 80% місцевої складової. В ЄС існує окрема директива, яка відхиляє тендерні пропозиції при закупівлях, якщо продукція містить менше 50% компонентів походженням з країн-членів ЄС.
Що ж заважає Україні рятувати власну промисловість?
Коли держслужбовець – податківець, митник, працівник контрольної установи – свідомо або навіть несвідомо наносить шкоду бізнесу, призводить до збитків, простоїв, втрат, він має нести за це адміністративну, а в окремих випадках – кримінальну відповідальність. Коли український дипломат не має в своєму активі укладених бізнес-контрактів, його слід вважати не гідним своєї посади. Коли народний депутат вигадує закони, які апріорі тримають підприємців за ворогів, його треба відкликати з парламенту.
Якщо держслужбовці не витримали іспиту економічним патріотизмом, їм треба негайно піти з влади. Вони не гідні товариства сильних, самодостатніх професіоналів, які створюють національний продукт, робочі місця, наповнюють бюджети всіх рівнів – справжніх патріотів нашої країни.
Бідність – це соромно
Бідність є принизливим явищем для окремої людини, вона страшна для суспільства взагалі. Коли ми починали розбудовувати незалежність, навіть уявити було неможна, що за 30 років Україна опиниться в п’ятірці відсталих країн Європи, посяде останнє місце за рівнем платоспроможності громадян після Албанії, Молдови і Білорусі.
За даними ООН, 60% українців знаходяться на межі бідності (вітчизняна статистика – 51%). Ми маємо найнижчий в Європі рівень зарплат: в 3 рази менші, ніж в Польщі, в 5-7 разів, ніж в країнах Західної Європи.
В період пандеміє коронавірусу, коли локдаун слідує за локдауном, а всі лікарні переповнені, зарплата медиків є такою: в середньому 9 тис. грн. для лікарів, 7 тис. грн. для медсестер та 5 тис. грн. для санітарів. І це державна політика!
В країні дуже деформовані соціальні стандарти. Так, урядові структури дають розрахунки прожиткового мінімуму трохи більше 5 тис. грн. (занижено, на наш погляд), а в бюджеті з 1 січня 2021р. – 2189 грн. Це деформує сітку оплати праці, штовхає підприємництво в тінь. Мінімальна пенсія, яку отримуватимуть українці з грудня 2021 року, зросте аж… на 80 грн і становитиме 1 934 грн.
На цьому фоні особливо цинічно виглядає невпинний ріст цін і тарифів на комунальні послуги, який безпрецедентно випереджає платоспроможність громадян. На початок лютого заборгованість населення України за житлово-комунальні послуги сягнула 81 млрд. грн. До 60% громадян вдаються до субсидій.
Не дивно, що молоді і освічені люди прагнуть поїхати – вони не хочуть існувати в межах таких соціальних стандартів. Люди з доходами 5-7 тис. грн. зайняти проблемами виживання, їм, як ні прикро, не до творчого розвитку, не до боротьби за власні права та свободи. Але зріла громадськість має спитати з влади – як можна було довести населення до такого стану, як можна так не любити свій народ?
Працююча економіка, сучасні робочі місця, ефективна індустріальна політика – ось єдиний надійний рецепт від бідності.
Банки мають працювати для промисловості
Ділова спільнота негативно оцінює практику Національного банку України і уряду, коли для ліквідації бюджетного дефіциту запроваджується система розміщення державних облігацій і формується фінансова піраміда, яка руйнує звичні фінансово-кредитні механізми взагалі. Так, у 2019р. були розміщені облігації ( на першому етапі – під 18-19%), що наростило державний борг, повністю ізолювало від фінансових ресурсів реальний сектор, зумовило штучну ревальвацію гривні та величезні втрати українських експортерів і заробітчан.
І в 2021р. Україна шукає джерела для покриття позик на зовнішніх і внутрішніх (держоблігації) ринках. Наразі у гривневому еквіваленті річні ставки за держоблігаціями сягають 12%. Знов маємо високу вартість кредитів, відволікання фінансів, котрі могли б бути спрямовані на реальний сектор економіки. Величезні суми замість модернізації економіки йдуть на поточне споживання, обслуговування держборгу.
Сукупний державний борг України станом на 31 січня становив 2,56 трлн грн., або $90,7 млрд. 40% дохідної частини бюджету в 2021р. закладено на обслуговування держборгу, а 60% всіх доходів планують отримати з нових запозичень. Такі значні обсяги боргів посилюють залежність ситуації з бюджетом від стану фінансових і товарних ринків, а також актуалізують ризики кризового сценарію.
Отже, банки стали «автономною» частиною економіці. Їм вигідно працювати з облігаціями і отримувати свій відсоток, а решта – хоч трава не рости. Однак поруч з ними поглиблюється стагнація фінансово знекровленої промисловості, а уряд переконує населення, що все гаразд.
Якщо коротко відповісти на питання, де криється одна з головних причин затяжної соціально-економічної кризи, скажемо так – у неспроможності уряду і НБУ відбудувати фінансово-кредитну політику, безвідповідальності різноманітних запозичень і фінансових пірамід. Така політика є неприпустимою.
Децентралізація – стратегічний процес
Процес децентралізації є дуже позитивним для ефективного розвитку держави. Він сприяє формуванню структурованих місцевих громад, підвищенню їх відповідальності за стан справ в своєму місті або селищі, налагодженню партнерських стосунків з регіональною владою. Та й остання отримала усі можливості демонструвати більш вагомі результати.
Цей стратегічний, правильний процес він містить багато нюансів. Потребує уваги структуризація громадських організацій, упорядкування такої діяльності на регіональному рівні.
Децентралізація управління передбачає збільшення фінансових потоків на місцях. Там має залишатися значна частина податків, адже ВВП формується в основному в областях, містах, районах. Органи влади отримали можливість реалізовувати проекти тривалого терміну виконання з значними ресурсами. Розпоряджатися ними ефективно – справжнє мистецтво, і столиці необхідно мати зворотній зв’язок з місцевими адміністраціями, щоб розуміти тенденції та своєчасно приймати професійні адекватні рішення.
Місцеві громади, їх потужні організації мають вчитися самостійно хазяйнувати на власній території, вести розумний діалог з регіональною владою і контролювати її.
….Отже, розбудова економіки, а разом – міцної заможної держави є великою кропіткою роботою. З нею не впорається ні президент, ні парламент, ні уряд разом з політиками, якими б розумними вони не були – це справа всього народу, структурованого громадянського суспільства, потужних авторитетних партій. Вони мають діяти консолідовано, злагоджено, відклавши свари і дрібні непорозуміння. Партії-одноденки, партії бізнес-проекти, партії, що створені під окрему особу, природно зникнуть – хотілось б, щоб скоріше. Натомість наберуться сили партії с потужними програмами, з ідеологічним підгрунтям, такі, що об’єднали розумних, політично мотивованих, чесних і працездатних людей.
Своєрідним дороговказом має стати для партійного руху національна ідея, яку не можна придумати в кабінетах, натомість сформулювати шляхом широкого народного обговорення, що зараз відбувається в рамках форуму «Трансформація України». Йдеться про інтегральне складове таких цінностей, як незалежність, суверенітет, вільний розвиток особистості, потік інновацій і побудована на них індустрія, економічний патріотизм, держава для людини, рідна мова і культура тощо.
Розуміючи пріоритетність економічних проблем сучасної України, переконані, що особливе місце належить Партії промисловців і підприємців. В нас є готові сучасні науково обгрунтовані програми промислового і економічного відродження, ми знаємо, як налагодити інноваційний розвиток, врятувати технологічні галузі, підняти малий бізнес, зупинити трудову міграцію, врятувати людський потенціал.
Свої навички і знання ми перетворимо в конкретні справи. Ми віримо в Україну і будемо за неї боротися!
Закликаємо всі патріотичні сили, які поділяють нашу стурбованість і занепокоєння станом справ в країні, проявити високий рівень відповідальності перед долею нашої держави, майбутнім дітей та онуків і об’єднати зусилля для досягнення спільної мети – розбудови конкурентоспроможної, квітучої та щасливої України.
