У цьому році виповнюється 30 років незалежності України. Це важлива дата у зміцненні відродженої української державності, споконвічних прагнень нашого народу до побудови сучасної, європейської держави, у якій люди житимуть вільно, самі створюватимуть свою історію, керуватимуть власною економікою…  Для історичного процесу – 30 років, нетривалий термін, але для українців це ціла епоха, де міцно переплітаються труднощі й перемоги, злети та економічні кризи…

Україна має тисячолітню традицію державності – Русь, Козацька держава, державні утворення ХХ століття – вона не була безперервною: під впливом зовнішніх завоювань та внутрішніх міжусобиць українські території не раз потрапляли під владу держав-завойовниць, люди ставали ix підданими та об’єктами політики денаціоналізації. Під час Української революції 1917—1921 років українцям вдалося відновити державу. Вона кілька разів змінювала свою назву i форму: Українська Народна Республіка, Українська Держава (Гетьманат, 1918), і зрештою Українська СРСР, після якої ми й отримали нашу сучасну Незалежність. На різних етапах  і у різних формах свого існування, і Україна була різноманітною. Не дивлячись на страшні події, голодомори і війни, у радянській період, в нашій країні було створено потужній індустріальний та науковий потенціал – економіка Української РСР була одним з найпотужніших економічних комплексів у складі Радянського Союзу. У великих обсягах випускалася продукція чорної металургії, хімічної промисловості, машинобудування. Зростав енергетичний сектор, значну роль грав аграрний комплекс, включаючи експорт продукції сільського господарства. УРСР займала провідні місця з випуску багатьох видів продукції складного машинобудування, станом на 1984 рік, ми виробляли: 100% роторних екскаваторів, сільськогосподарських комбайнів, 95,4% вугільних очисних комбайнів, 40,5% доменного і сталеплавильного устаткування, близько 47% силових трансформаторів, 33,8% металургійного, прокатного обладнання, 24% великих електричних машин.

blank
Важкий авіаносний крейсер “Варяг” Закладений 6 грудня 1985 року на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. Згодом проданий, як брухт до Китаю

УРСР мала повний цикл створення та виробництва цивільних літальних апаратів: авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова, створений ще у 1946 році, розробив і випускав 20 типів оригінальних пасажирських, військово-транспортних та спеціальних літаків, а також близько 100 модифікацій авіаційної техніки. Перетворились на потужні сучасні авіаційні підприємства українські авіазаводи: це Харківське державне виробниче підприємство та Київський державний авіаційний завод “Авіант”.  Літаки, що будувалися в Україні, були оснащені вітчизняними двигунами. Вони розроблялися запорізьким КБ “Прогрес”, заснованим ще у 1930 році. Україна відігравала одну з ключових ролей у розвитку суднобудівної галузі та флоту СРСР, і отримала в спадок суднобудівний комплекс, який міг би побудувати все: від авіаносця до контейнеровоза. Частина продукції, що випускалася, йшла на експорт для зарубіжних судноплавних компаній. Конструкторські бюро та науково-дослідні інститути розробляли й впроваджували у виробництво, а суднобудівні заводи здійснювали будівництво всіх видів комерційних суден та сучасних військових кораблів, річкових, рибовидобувних та рибопереробних суден, обслуговуючих (портового флоту), науково-виробничих і навчальних суден.

Українські конструктори, вчені та науковці зробили значний внесок у розвиток світової космічної науки. Вітчизняні підприємства посідали і ще продовжують обіймати передові місця світової космонавтики. Провідну роль в цьому відіграє Південний машинобудівний завод та КБ Південне у Дніпрі. На його потужностях виготовлено понад 400 штучних супутників Землі.

Одним словом, у ті часи Українська РСР перетворилася на високорозвинену індустріально-аграрну республіку зі складним комплексом галузей важкої, харчової, легкої промисловості та багатогалузевим сільським господарством. Всього індустрія Української РСР налічувала близько 300 галузей.

blank
Зустріч Анатолія Кінаха і Генерального секретаря ООН – Кофі Анана. Нью-Йорк. 2001 рік.

Що ж ми використали з того величезного промислового та наукового потенціалу, як розпорядилися і яке місце ми займаємо у сучасному світовому розподілі праці і яку країну ми залишимо прийдешнім поколінням? Ці питання наразі турбують кожного свідомого громадянина. Цей державний ювілей є саме тим важливим моментом, коли необхідно співставити наші цілі і досягнення і згадавши наше минуле – отримати новий імпульс для руху вперед.

Наскільки незалежною є наша незалежність?

Складне запитання, коли мова йде  про країну, яка починала свій шлях з різкого економічного падіння, закриття виробництв, розриву економічних зав’язків і виробничої кооперації із колишніми республіками СРСР. І майже одразу повстала перед іншими викликами сучасного світу: четверта промислова революція, перехід до абсолютного нового, інноваційного типу економіки,  цифрових технологій тощо. Але на горизонті найближчого десятиліття країні доведеться зіткнутися з ще більшими загрозами, які ще більше можуть обмежити її розвиток, і які ставлять перед усіма нами, а особливо перед політиками – величезні завдання.

Результати ліберальних економічних реформ, що проводяться в Україні з початку 90-х років минулого століття, досить відомі: майже тотальна руйнація усієї системи суспільного виробництва. Непродумана політика приватизації призвела до того, що дві третини державних підприємств перейшли в приватні руки, але виробництво не стало більш ефективним. Фактично ліквідовано цілий ряд важливих і успішних індустріальних галузей, незбалансована система соціального захисту населення і як результат – країна опинилася в умовах важкої системної кризи й де-факто перетворюється в «сировинний придаток» більш розвинених країн. Факти свідчать, що поступова деградація власного виробництва призвела до стрімкого заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, а в результаті завоювання внутрішнього українського ринку іншими країнами, значно ускладнило умови для економічної модернізації. І це при тому, що Україна є однією з найбільших, за територією країн Європи, має достатньо власних природно-сировинних ресурсів і  високий рівень розвитку людського капіталу, а також надзвичайно багаті традиції в організації вітчизняного промислового і сільськогосподарського виробництва. При цьому вітчизняний агросектор може отримати значний імпульс від запровадження вільного ринку землі, лише за умов проведення повноцінного аудиту сільськогосподарських земель та створення відкритого і лояльного для фермерів земельного банку.

Що необхідно було б зробити аби відновити нашу економіку і повернути її на інтенсивні шляхи розвитку? Питання надзвичайно складне! Але без відповіді на нього всякі реформи втрачають свій конструктивний сенс.

Та величезна робота, яку проводять Український союз промисловців і підприємців і партія промисловців і підприємців за широкою участю громадянського суспільства та експертного середовища, дає мені підстави вважати, що для того аби відродити ефективне промислове і сільськогосподарське виробництво, необхідна розробка і практична реалізація моделі «інноваційної модернізації економіки».

Формулювання Національних пріоритетів і очікувань на майбутнє

Насамперед, модернізацію країни необхідно здійснювати методом «від досягнутого». Нам вкрай необхідно вберегти той виробничий, науковий та освітній потенціал, який у нас є наразі. При цьому важливо не допустити скочування до насильницької експропріації – вона тільки поглибить існуючу економічну кризу, створить несприятливі внутрішні і зовнішні умови для проведених перетворень. Нового переділу власності країна не витримає. Але при проведенні подібних реформ необхідно навести належний, жорсткий порядок в уже наявних виробничих відносинах, при застосуванні  ефективної антикорупційної політики. При цьому, економічні реформи повинні мати чітку методологічну спрямованість, вони повинні бути виписані у програмі Уряду, мати правовий захист і всі інші умови для ефективного розвитку. Незаконний, корупційний, олігархічний  бізнес при цьому природно почне відмирати.

Окрім цього, Партія промисловців і підприємців України, яку я маю честь очолювати, пропонує провести загальнонаціональну дискусію. В результаті якої, виробити і прийняти Державну стратегію: «Мета розвитку України», і законодавчо закріпити її на перспективу до 2050 року. Я сподіваюся, що за результатами дотримання такого плану, країна матиме чіткі орієнтири та пріоритети у проведенні економічних та соціальних реформ.

Особисто, я вважаю, що необхідність таких реформ назріла ба навіть перезріла… Їх потрібно проводити негайно і швидко, маючі підтримку усього українського суспільства. Що мені б хотілося, отримати в результаті реалізації таких реформ – повну зміну філософії і якості державного управління, створення чіткої, антикорупційної системи  управління державними ресурсами, лібералізацію податкової політики і створення умов для підвищення підприємницької активності.

Економічна ідеологія і економічна політика країни, що опинилася перед необхідністю масштабних політичних рішень на важливому історичному етапі, після 30 років свого існування, – так можна визначити тему цієї моєї статті й тих нелегких питань, якими задаюся і я, і наша партія. Що домінує при прийнятті рішень державною владою? Ідеологічні доктрини, об’єктивні тенденції господарського розвитку, соціально-політична боротьба, політичний тиск ззовні або щось інше? Я спробую відповісти на ці запитання і викласти свою точку зору на економічне майбутнє України.

Конкурентоздатна економіка на базі національних інтересів українського народу

Поряд зі сформованою системою виробничих відносин, заснованих на приватній власності, необхідно негайно приступити до створення потужного державного сектора на стратегічних економічних напрямках розвитку країни. Без істотного розширення державного сектора економіки відновити традиційні для України, складні технологічні галузі промислового виробництва, такі як авіа- та суднобудування, а також космічну галузь – неможливо. Не менш як 70% всієї авіаційної техніки, автомобілів, морських і річкових суден, будівельних матеріалів, обчислювальних машин і блоків, іншої промислової продукції, віднесеної до стратегічно необхідної, на внутрішньому ринку України має становити продукція, вироблена переважно на державних підприємствах або на підприємствах державно приватного партнерства. Важливо, при цьому аби поряд з відновленням державного сектора економіки, на підприємствах усіх форм власності, існувала практика спеціального «державного замовлення» на виробництво необхідних, стратегічних для країни товарів та послуг. У цьому, на мій погляд, полягає найважливіша передумова єднання інтересів держави і бізнесу. Такий підхід, з одного боку, може продемонструвати істотну підтримку вітчизняному бізнесу, а з іншого – створить умови для розширення українського внутрішнього ринку, особливо в напрямку його стратегічного розвитку та модернізації.

blank
Ракета-носій «Зеніт-3SL», виробництва заводу “Південмаш” (м. Дніпро). За її допомогою у міжнародному проекті “Морський старт” з плавучого космодрому запускалися космічні супутники.

Важливо відзначити, що українській владі, уже в найближчий час після святкування ювілею незалежності,  в першочерговому порядку необхідно повернутися і до більш ефективного управління енергоресурсами країни, звільнившись від «олігархічного рабства» в даній сфері. Для України енергетичний чинник – більше, ніж влада! В чиїх руках цей «рубильник» – той і є справжній господар країни. Відновивши державне управління енергетикою, важливо довести до практичної реалізації ідею енергетичної незалежності України, оформивши її як концептуально так і у практичному сенсі. Наразі ж, посідаючи третє місце у Європі за встановленою потужністю атомних електростанцій, у нас постійно виникають питання імпорту електроенергії, а подекуди, й віялові відключення споживачів.

 Без державного управління неможливо вирішити і питання, пов’язані з процесами побудови «інформаційного суспільства». Як відомо, всі сучасні передові економічні перетворення проходять в контексті «інформаційної революції». «Хто володіє інформацією – володіє світом». Це висловлювання давно перейшло в практичну площину державної економічної політики в найбільш розвинених країнах сучасного світу. Можливо, серйозний виклик подальшого розвитку нашої незалежної держави – технологічний. Перехід підприємств і організацій на віддалену роботу, вимоги по самоізоляції в 2020 -2021 роках призвели до прискореної цифровізації як в державному, так і в приватному секторі.  Мені відомо, що Урядом планується створення і розвиток цифрових платформ та інформаційних систем забезпечення діяльності органів влади, в тому числі й тих, що функціонують на базі єдиних хмарних рішень та інфраструктури, але цей процес йде повільно і не завжди бездоганно з точки зору корупції.

Пропозиції партії промисловців і підприємців полягають у тому аби проекти з цифрової трансформації, реалізовувалися переважно на основі вітчизняних ІТ- рішень, на основі економічного патріотизму аби українські інноваційні галузі отримували економічні преференції і мали пільгове кредитування. Цифровізація повинна стати драйвером поліпшення якості життя кожної людини, технологічного прориву України, зростання продуктивності праці в економіці, підвищення ефективності державного сектора та забезпечення сервісного характеру держави. Така модель економіки, дуже вдало реалізована у Естонії.

blank
Голова ПППУ – Анатолій Кінах і Прем’єр Міністр Естонії – Кая Каллас. 2016 рік.

Ще один виклик – запит на соціальну справедливість, зниження рівня бідності. Економічне зростання має призводити до зростання доходів та підвищення якості життя для всіх груп населення. Відповіддю на нього могло би стати, на мою думку, підвищення адресності соціальної допомоги, в тому числі за рахунок цифровізації. Але, без сумніву, найважливішим фактором стануть демографічні виклики, зокрема тривалість життя, як один з головних індикаторів якості життя людей. В Україні продовжує зростати частка населення старших вікових груп, а відтак збільшується потреба в інфраструктурі та ресурсах, так би мовити, «заточених» під потреби населення, яке старіє.  Урядом, щоправда вживаються деякі заходи, зокрема, у сфері охорони здоров’я, але проблема не вирішується тільки поліпшенням якості лікування – необхідне просування здорового способу життя, в тому числі створення умов і стимулів для заняття спортом людей будь-якого віку, зокрема, механізму податкового стимулювання занять спортом. З урахуванням загальносвітових трендів на зниження народжуваності в Україні потрібні рішучі кроки, задля поліпшення інфраструктури для сімей з дітьми. Найближчими роками, окрім традиційної проблеми – дитсадки, школи, медицина – зросте попит на додаткову освіту, розвиток і впровадження вітчизняної науки, якісну дозвільну та туристичну інфраструктуру.

Але такі реформи, без сумніву потребують політичної волі керівництва держави, рішучості й справжнього державного мислення, адже  вони передбачають і реформи самої влади, і зокрема суворого дотримання результатів народного волевиявлення і української Конституції і законодавства.

Встановлення «диктатури закону» – основа цивілізаційного вибору України

Насамперед, диктатура закону передбачає наявність відповідної законодавчої бази. Законодавча реформа має містити у собі широкий спектр нормативно-правових актів різних галузей права, які, з одного боку, чітко окреслюють межі правомірної діяльності господарюючих суб’єктів, а з іншого – забезпечують досить повний захист їх законних прав та інтересів. При цьому законодавець повинен виключити створення двозначних трактувань або популізму при прийнятті будь-яких, а надто економічних законів, в результаті чого суб’єкти права будуть змушені порушувати їх. Так, податкове навантаження не може бути таким, щоб дотримання його в повному обсязі практично банкрутило підприємця. Закон, що привчає громадян до його системних порушень, має далекосяжні криміногенні наслідки. Характерно, що якщо певне економічне явище, не врегульоване або врегульовано в недостатній мірі, то виникає ніша, яка тяжіє до тіньового бізнесу, і це неминуче стає об’єктом відповідної уваги з боку криміналітету. Якщо держава не в змозі проконтролювати реальну діяльність підприємства і зібрати податки, то моментально з’являються корупціонери, які роблять це набагато більш професійно.

По-друге, диктатура закону вимагає ясного і точного законодавства, яке виключає його тлумачення за допомогою численних відомчих інструкцій і циркулярів. Такі інструкції стають потужним важелем тиску на підприємців з боку чиновників, які нерідко при цьому демонструють власні корисливі інтереси. В результаті з’являються і поширюються “бюрократичні побори”, які являють собою серйозну загрозу для нормального ведення бізнесу і негативно впливають на систему управління підприємництвом і процес взаємодії держави з комерційними структурами.

По-третє, законодавчі реформи, передбачають високоефективну правозастосовуючу діяльність. Компетентний орган не просто повинен мати можливість застосовувати відповідне законодавче встановлення, але він зобов’язаний це робити, причому відповідно до конституційного принципу рівності всіх перед законом!

Насправді, зараз, у нашій незалежній державі цього, як правило, не відбувається. В Україні часто – густо використовується  «вибіркове» застосування закону. Це пояснюється як тим, що правоохоронні органи не в змозі притягти до відповідальності всіх правопорушників, оскільки їх занадто багато, так і тим, що об’єкти правозастосування нерідко захищені від правового переслідування формальними і неформальними «імунітетами» близькості до влади.

Втім, рівність перед законом, встановлюється не лише правовими реформами та законодавчою роботою, але й системною діяльністю усього комплексу державної влади, яка сформулювала свої національні пріоритети на майбутнє, серед яких:  підняття рівня правової культури, подолання правового нігілізму і безграмотності. Така робота є найважливішою умовою встановлення і закріплення належного правопорядку і має також стати найважливішим напрямом державної політики. Звідси, витікає найголовніше і підсумовуюче завдання для усіх нас, політиків – формування патріотичної, професійної, порядної української влади!

blank
Анатолій Кінах на зустрічі з військовими у Черкасах

Деградація інститутів державного управління – проблема номер один

Державі необхідно «повернутися» не тільки в економіку, але і в сферу реформування і модернізації політико-правових відносин. У зв’язку з цим пропонується наступне:

Виконавча влада, повинна мобілізувати інтелектуальний, науковий потенціал країни з метою проведення науково- обґрунтованих реформ, задавши їм основний алгоритм розвитку. При цьому, законодавчу владу необхідно зорієнтувати на прийняття законів і нормативно-правових актів, що визначаються насамперед результати всенародного референдумом, про який я говорив вище. Парламент важливо «мобілізувати» на необхідне правове забезпечення саме ініційованих народом реформ. Виконавча влада – це влада професійного державного менеджменту. Актуальною залишається необхідність жорсткого зміцнення всієї вертикалі виконавчої влади. Влада повинна бути гранично ефективної і доцільною з точки зору виконання сучасних економічних завдань. Критерії персональних призначень виконавчої влади повинні бути виключно професійними, а не політичними. Важливо вжити заходів щодо розширення прав і обов’язків місцевих громад і продовжувати політику децентралізації. Ідеї конституціоналізму і державності в Україні мають давні історичні витоки і сягають часів Київської Русі та Князівства Литовського і Руського, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною, а князі обиралися голосуванням, а не за спадковим принципом.

blank
На зустрічі з президентом Литовської республікі – Далею Грибаускайте. 2017 рік

Пізніше, за часів національно-визвольної боротьби козацтва, з’являлися нові форми (і, відповідно, нові документи), що засвідчили невпинний рух на шляху до становлення незалежної і самостійної держави. В подальшому саме таким шляхом пішло людство, утворивши численні ради, як форми самоорганізації. Наприклад, Рада Безпеки ООН, Рада Європи тощо.

Висновки напередодні свята

Я брав участь у всіх процесах створення і становлення України, на всіх етапах, щаблях і державних посадах, де мені довелося працювати, я не шкодував ані своїх сил, ані здоров’я задля розвитку моєї країни, її економіки, задля поліпшення життя людей. Я, завжди відчував, відчуваю і буду відчувати свою особисту відповідальність і біль за долю України і робив все від мене залежне аби Україна ставала успішною і сучасною! Тому все про що ми говорили вище, це думки, які походять з мого досвіду і любові до українського народу, це пропозиції, які пропонує експертне середовище, яке ми постійно збираємо в українському Союзі промисловців і підприємців і партії промисловців і підприємців України, для обговорення шляхів розвитку нашої держави та її економіки.

blank

Статус-кво, який ми бачимо станом на сьогодні, на жаль, говорить про те, що місце України у світовому розподілі суспільної праці, не відповідає її реальному людському потенціалу. На превеликий жаль, ми істотно відстаємо від інших європейських країн в технологічному і науковому плані. А відтак у інноваційних реформах економіки, гостро і актуально стоять питання впровадження вітчизняних новітніх, я б навіть сказав – проривних технологій. Розраховувати на допомогу Заходу тут годі, ба більше, там ніколи не підуть на надання або продаж Україні новітніх промислових технологій. Потрібно розраховувати виключно на свої і тільки на свої сили, інтелект і працьовитість українців. І тут питання не в ставленні наших європейських сусідів до нас, а в способі життєдіяльності усієї світової економічної системи, зорієнтованої, насамперед, на власні національні економічні інтереси, чого часто-густо не вистачає нам, українцям…

Анатолій Кінах