На Україну, на жаль, чекає подальший спад населення. Влада поки не може виправити ситуацію. Проте рецепт порятунку є…
Чисельність населення в Україні, за офіційними оцінками, на 1 січня 2021 р. становила 41588,4 тис. осіб. (на 1 квітня 2021року – 41488,0 тисяч осіб).
Але якщо порівняти цифри 2020 року нас стало менше аж на 314,1 тисяч і при цьому, залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю народжених: на 100 померлих – 48 живонароджених. Фахівців вважають, що суттєвий вплив на соціально-економічну ситуацію в країні мають такі виклики як збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація частини її території, демографічна криза, епідемічна ситуація, пов’язана з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19… Але коронавірус лише прискорив спад населення, який триває вже кілька десятиліть і збільшити чисельність населення – є завданням вкрай складним, таким, що можна вирішити, але не за рахунок народжуваності. Що ж не так з нашою демографією і що нас врятує від фактичного вимирання?
Ми стали вимирати швидше…
Україна – унікальна держава, в тому числі з точки зору демографії. Чому ми вимираємо? Фахівці наводять різні причини: погана економічна ситуація, висока смертність, відтік молоді за кордон… Чисельність населення будь-якої країни формується за рахунок двох складових: природного приросту або убивання (різниці між народженими і померлими жителями країни) і міграційного припливу. В Україні вже кілька десятиліть помирає більше людей, ніж народжується. Чому? – «Природний спад населення викликаний у нас в країні двома чинниками, – каже експерт Інституту самоорганізації населення – Вадим Гордін. – Основний – несприятлива вікова структура населення. На піку репродуктивних вікових груп зараз знаходиться нечисленне покоління, яке народилося в 1990-х роках. Воно буде визначати народжуваність в найближче десятиліття, і в порівнянні з ситуацією, коли її визначало численне покоління 1980-х років народження, число народжених буде незмінно знижуватися». Додатковий фактор – безпосередньо репродуктивна поведінка молодих жінок. «Є підстави вважати, що покоління 1990-х років народження буде народжувати першу дитину пізніше і, ймовірно, мати в середньому дітей менше, ніж попереднє покоління», – продовжує Вадим Гордін. До 2019 року природний спад населення частково компенсувалася припливом мігрантів, але у в зв’язку із «коронакризою» їх число впало до найнижчого рівня. Плюс уповільнення економіки і населення країни стало різко скорочуватися.
Демографічна ситуація, в якій ми опинилися сьогодні, погіршилася буквально на очах. Ще кілька років тому ми бачили процес повернення до дому так званих «гастарбайтерів» і більш високе число народжених. Але у цьому році народжуваність різко падає. В українському суспільстві спостерігається динамічний процес старіння населення. Симптоматичною є тенденція звуження відтворення населення. Ситуацію ускладнюють повільна економічна динаміка, великий обсяг «тіньового» сектору економіки та привабливість ринків праці сусідніх держав.
Демографічний розвиток України відбувається на тлі таких негативних трендів, як зменшення чисельності населення (на початок 2020 року – 41,9 млн осіб без тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя, у 2010 року – 46 млн осіб, старіння населення (частка осіб віком 65 років і старше у загальній чисельності населення у 2020 році становила 17% (згідно із градацією ООН, країнами зі старим населенням вважають ті, в яких ця частка становить понад 7 %). За даними НАН України, у період до 2050 року, питома вага людей віком 60 років і старше в загальній чисельності населення зросте до 33 відсотків. А також зменшення молоді (чисельність осіб віком від 14 до 35 років (включно) в Україні станом на 01.01.2020 порівняно з початком 2015 року зменшилась на 1,5 млн осіб, при чому середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні в 2019 році становила 72 роки; у країнах Європейського Союзу два роки тому середнє значення цього показника було на рівні 81 рік.
Гострою проблемою України залишається висока передчасна смертність у працездатному віці, насамперед серед чоловіків, які живуть в середньому на 10 років менше, ніж жінки (в розвинутих європейських країнах лише 3,5 – 5 років). Продуктивність праці становить лише 22 % від продуктивності праці у країнах Європейського Союзу. Щороку число померлих осіб суттєво перевищує число народжених, що призводить до стійкої депопуляції. Рівень народжуваності в Україні є відносно низьким, коли на 10 жінок припадає в середньому 12-13 народжених дітей, що не забезпечує рівень простого заміщення поколінь.
Світова демографія і українські особливості
За прогнозами фахівців ООН, Європу чекає справжній демографічний колапс: до 2050 року Естонія втратить 52% свого населення, Латвія – 44%, Болгарія – 36%, Німеччина не дорахується 17 мільйонів громадян, населення Росії, де смертність регулярно перевищує народжуваність, скорочується на три чверті мільйона чоловік на рік, і до 2050 року росіян залишиться майже на 30% менше, ніж сьогодні.
Але не варто думати, що демографічна катастрофа – доля тільки «старенької Європи»! – весь світ вже висить над демографічною прірвою. Так, на третину скоротиться чисельність населення Японії. До середини XXI століття почне платити за рахунками за свою політику обмеження розміру сім’ї Китай – число його жителів почне падати на 20-30% з кожною зміною поколінь. В Азії та Африці знижується коефіцієнт народжуваності, поки ще він здається достатнім для природного зростання населення, але це помилковий спокій. Приклад тому Іран … У Ірані, в 1980 – ті народжуваність була 7 дітей на жінку і нікому в голову не могло прийти, що вже через 35 років народжуваність там виявиться нижче рівня простого відтворення, тобто менше 2 дітей на жінку. Різкий спад народжуваності стався в першу чергу через збільшення рівня освіти жінок … Як не дивно народжуваність ні де у світі не знижується так швидко, як на Близькому Сході, в результаті чого регіон стрімко старіє! «Загалом по світу частка населення, народжуваність якого не забезпечує простого відтворення, швидко зростає. За оцінками ООН в 1975-1980 роки вона становила близько 21%, в 2010-2015 роки зросла до 46%, а до середини століття може піднятися як мінімум до 69%!»
«Сумарний коефіцієнт народжуваності в світі скоротився з 4,95 народжень на жінку в першій половині 1960-х років до 2,5648 в 2005-2010 роки. Зараз він прагне до 2,1. Для більш розвинених країн такий рівень народжуваності був характерний вже на початку 1960-х, а до кінця століття він знизився до 1,57, що покривається імміграцією в ці країни з менш розвинених країн.» – говорить експерт Інституту глобальної політики ім. З. Кулика – Олег Пустельник – : « В середньому в світі коефіцієнт стрімко падає, тобто жінки народжуватимуть менше 2 дітей на протязі всього їхнього життя. А значить ми вимираємо вже сьогодні …»
Ця сумна світова тенденція в Україні доповнюється національними особливостями про які ми вже говорили нижче, але що можна зробити і …
Як нам здолати демографічну кризу?
Рішення демографічних проблем можливо! Знову ж таки цікаво виглядає світовий досвід втілення ефективної демографічної політики: це і державна політика щодо планування сім’ї, і здійснення соціально-економічний реформ, які призведуть до збільшення рівня життя, поліпшення екології та клімату тощо. Зокрема, у Бухаресті, ще у 1997, була заснована Велика Всесвітня програма ООН, у сфері народонаселення, яка охопила більше ніж сто країн, і за цей час виконала понад тисячу чотириста міжнародних проектів у цій галузі. А саме: було розроблене модельне законодавство для підтримки сімей, заходи з регулювання міграції та урбанізації. В рамках програми створено низку доповідей ООН, які однозначно встановлюють нерозривний зв’язок між стабільним зростанням економіки та стійким розвитком населенням.
Проте, українські реалії говорять нам, що стабілізація кількості населення у нас, залежить насамперед від реалізації правильної та ефективної соціально -економічної політики Уряду, а також і від духовного, внутрішнього стану самих українців. «Кожна людина сама відповідальна за своє щастя і за свою родину» – каже Уляна Лущ-Пурій – доцент, кандидат філософських наук, співзасновниця Українського інституту дослідження щастя, співавторка книги та онлайн-курсу “Планування щасливого життя» – «Ми говоримо, наприклад, про те, що людина повинна не сидіти ц чекати чогось від держави, але щоденно «створювати себе»: слідкувати за здоров’ям, прибутками родини, за своєю успішною кар’єрою тощо. Натомість держава має проводити грамотну державну політику стимуляції таких людських прагнень».
Експертка вважає, що синергія особистих та державних зусиль може зупинити сповзання України у прірву демографічного спаду: щасливі, соціально активні та заможні громадяни та родини можуть і повинні робити власну країну привабливою для життя.
Але, якщо українське громадянське суспільство постійно демонструє свою зрілість, наша влада, на жаль, не може похизуватися успіхами у проведенні ефективної демографічної політики.
«Боротьба з депопуляцією на державному рівні повинна вестися у декількох напрямках, перший – стимулювання народжуваності. Відомо, що лише для простого відтворення на кожну зрілу жінку має припадати не менше аніж 2,3 дитини. Тому держава має надавати пряму підтримку багатодітним сім’ям, в Україні це три і більше дітей, розвивати програми доступного житла та створювати більше робочих місць у реальному секторі» – вважає Голова Партії промисловців і підприємців України – Анатолій Кінах, «разом з тим, другим ключовим напрямком у вирішенні демографічних проблем є зниженні рівня смертності та збільшення тривалості життя. З цією метою українська влада повинна постійно розвивати й вдосконалювати систему охорони здоров’я, підвищуватися доступність медичних послуг, але найголовніше – це боротьба з бідністю».
«Серед заможних легше жити, усвідомлення цього факту спричинило масову міграцію українців до інших країн в «пошуках кращого життя» – підтримує думку Голови ПППУ, Роман Пурій – директор та співзасновник Українського інституту дослідження щастя, співавтор книги та онлайн-курсу “Планування щасливого життя”, і додає: «ці люди тікали не від своєї Батьківщини, вони не хотіли бути бідними. Бідність породжує фінансове невігластво, низький рівень культури ставлення до грошей, а відтак і до статків власної родини».
«Вважаю, що бідність і демографія – це не проблеми, а наслідки економічної політики Урядів останнього десятиліття. Головне в тому, що вони нічого суттєвого не запропонували для боротьби з бідністю. Вони усі говорять про зростання бідності, але вона чомусь лише зростає і зростає» – говорить політичний експерт «Парламентського клубу неурядових організацій» – Максим Чорний і наголошує: «Ми постійно чуємо про те, що треба покращувати демографію, піклуватися про дітей, підтримувати молоді сім’ї. Чи варто сподіватися на поліпшення демографічної ситуації, якщо сім’ї з дітьми в Україні нині змушені фактично виживати? Думаю, відповідь очевидна! Сучасні люди демонструють все меншу готовність жити в бідності. Якщо людина усвідомлює, що народження дитини може «відкинути» його сім’ю в категорію бідних, вона обов’язково прийме рішення обзавестися малюком значно пізніше. Дитині, яка народилася в бідній родині, буде значно складніше конкурувати з більш забезпеченими однолітками. Корисне харчування і доступ до якісного медичного обслуговування, можливість оплатити заняття з репетитором і доступ до спортивних секцій – все це фактори конкурентної боротьби, які в підсумку визначають місце людини в сучасному суспільстві.»
Що пропонує партія промисловців і підприємців України?
Мабуть, що реально змінити ситуацію можна лише за рахунок структурної перебудови української економіки. Нині діюча модель, заснована на експорті за кордон сировинної продукції низьких переділів, в принципі не здатна забезпечити високий добробут широких мас в довгостроковій перспективі.
Для термінового виправлення ситуації, що склалася, Уряд може зробити декілька важливих кроків, наприклад прийняти нове регуляторне законодавство взагалі й в галузі охороні здоров’я та фармацевтиці зокрема з огляду на пандемію COVID19, яка триває в Україні та світі. Це нове регуляторне законодавства, повинно повністю звільнити від сплати податків увесь мікробізнес. Іншому малому та середньому бізнесу, потрібно створити максимально комфортні умови для ведення бізнесу. Зняти усілякі обмеження та зайве регуляторне навантаження. (На противагу свіжоспеченому законопроекту № 5600, який обкладає податками навіть малі фермерські та приватні присадибні господарства!). Також потрібно навести порядок у торгівлі, наприклад стимулювати українських виробників та рітейл аби знизити ціни на соціально-значимі товари. А головне негайно вжити законодавчих кроків задля створення конкурентоздатної економіки на базі розвитку сучасного високотехнологічного промислового виробництва і у такий спосіб створити в Україні гідні умови для розвитку підприємництва і формування міцного середнього класу.
Важливою пропозицією відповідальних політиків та експертного середовища є створення надійного механізму справедливого перерозподілу національного багатства України, а саме прийняття законодавства, яке б створювало в Україні рівні та справедливі умови для всіх громадян у користуванні національним багатством.
Безумовний Базовий дохід (анг. Universal Basic Income або як його ще називають unconditional basic income (UBI) – це періодична виплата готівкового платежу, безумовно надана всім на індивідуальній основі без перевірки коштів або вимоги працювати.
Ще у 1986 році, була заснована Європейська мережа основного доходу (The Basiс Income European Network (BIEN), покликана сприяти інформованому обговоренню концепції базового доходу в Європі. Сутність цієї концепції і можливість її реалізації в Україні донедавна і не розглядалась. Натомість, Польща, Нідерланди, Фінляндія, обговорюють введення базового соціального доходу на рівні національних урядів. Але експертне середовище вважає, що українське законодавство є вельми адаптованим до введення ББСД. “Декларація прав людини наголошує: “Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” – говорить експерт Іван Гевлич доцент кафедри бізнес-статистики та економічної кібернетики, ДонНУ ім. Василя Стуса, і наголошує, що «Стаття 46 Конституції України декларує: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Втім механізми соціального захисту залежать від національних традицій і можливостей”.
Критеріїв за рівнем доходів або витрат, майновим станом не встановлюється: будь-який житель країни має право на виплату від держави. Концепція безумовного базового соціального доходу (ББСД) повинна відповідати базовим потребам людей, тобто їхньої можливості купити собі їжу і одяг, заплатити за ЖКГ і транспорт, зібрати гроші на відпустку тощо.
При цьому з доходу ще потрібно відкладати кошти на оплату лікування або освіти. Ще одна особливість ББСД в тому, що людині не потрібно нікуди звертатися за виплатами цього доходу та збирати якісь документи. Держава повинна самостійно переказувати гроші на рахунок кожної людини або видавати їх готівкою. Головний плюс введення ББСД – досягнення свободи людини і суспільної справедливості. Як казав свого часу – Ж.Ж. Руссо: «Гроші, якими ти володієш, – знаряддя свободи; гроші, за якими ти женешся, – знаряддя рабства».
Ще один доказ необхідності введення безумовного базового соціального доходу: зниження кількості людей, які потрібні в економіці на даний час, оскільки ступінь автоматизації виробництва буде збільшуватися й надалі й з кожним роком все більше людей втрачатимуть свою роботу. Також важливим аргументом на захист введення безумовного базового соціального доходу є – підвищення соціальної захищеності людини, адже наявність невеликого безумовного доходу допоможе кожній людині не турбуватися про свої фундаментальні потреби. При цьому передбачається, що життя тільки на базовий дохід – тимчасове явище: людині ці гроші даються, щоб жити, поки він не знайде роботу, адекватну її навичкам й очікуванням по зарплаті.
При цьому реальність запровадження в Україні такої надзвичайно важливої ініціативи є поки що примарною – економісти підрахували: аби платити громадянам, скажімо тих самих 5 000 гривень на місяць (розмір мінімальної зарплати), держава витратить 300 мільярдів гривень на рік. Але така сума лише зараз виглядає непідйомною – її легко можна було б знайти в українському бюджеті, якби Уряд насправді ефективно боровся із корупцією, «відкатами» у держзакупівлях, навів лад із самозайнятістю населення і врегулював діяльність вітчизняного та іноземного бізнесу та провів ефективну судову реформу.
Тож очікуваний і омріяний українцями результат, викладений у тексті нашого гімну: «Запануймо і ми, браття, у своїй сторонці!», може бути втіленим у життя, якщо кожен з нас почне аналізувати, що і чому відбувається не так як обіцялось, і яким чином виправити існуючий стан речей!
Після такого аналізу, певно ж, українські виборці, повинні замислитися: хто з політиків може суттєво змінити їхнє життя на краще. Й проголосувати за професійних і компетентних державних діячів, які без популізму і концертних шоу, системно, крок за кроком почнуть відбудовувати наше щасливе життя!
