Сьогодні багато українців, зіткнувшись з нестачею коштів, звертаються до так званих, мікрофінансових організацій (МФО). Вони пропонують “легкі і швидкі” гроші під початково невеликі відсотки. Причому позики, вони видають буквально кожному: і студенту, і пенсіонеру, і безробітному… Але за красою і легкістю пропозиції, ховається старий принцип: вхід – гривня, вихід – сто! Прості люди, необізнані на юридичній казуїстиці договорів, легко потрапляють у тенета структур, основа «бізнесу» яких – безкінечна карусель перепродажів вашого невеличкого боргу і перетворення його на сніжний ком фінансових проблем… Ця, на перший погляд, суто економічна проблема поступово стає соціально-політичною, адже сотні тисяч українців, які потрапили на гачок брудних ділків звинувачують, й подекуди цілком справедливо, українську державу, яка не врегулювала законодавством таку тонку сферу, як персональні фінанси…
Перевага “швидких грошей” – простота і терміновість оформлення. Найчастіше від позичальника зажадають лише паспорт та ІПН, в рідкісних випадках – якісь інші документи. Але, диявол, як кажуть, тут криється в деталях: МФО дають в борг практично всім, і навіть зіпсована кредитна історія – їм не перешкода. Взяти в борг можна не тільки в офісі, але і онлайн. Ось тільки розплата за мікропозику завжди виявляється драматичною.
Що ж робити, аби шалені відсотки не перетворили ваш маленький борг у велику проблему?
Брати таку позику можна буде, тільки якщо ви впевнені, що точно зможете її віддати, а також, що вигода від її використання переважить понесені врати. МФО, рекламуючи свої послуги, обіцяють “допомогти в будь-якій життєвій ситуації”, але на практиці мікрофінансові організації укладають договори позики з фізичними особами, навіть не перевіряючи їх платоспроможність, тому за даними договорами слідує дуже великий відсоток неповернення. МФО закладають ризики в процентну ставку від самого початку. При цьому розмір ставки ніким не контролюється, і конкретна організація визначає максимальний розмір процентної ставки самостійно. Тож інколи виходить, що двоє сумлінних позичальників платять за вісім “поганих”, які й не збираються повертати гроші ніколи. Видаючи позики під “драконівські” відсотки, МФО ніби «страхують» себе від «недоброчесних» позичальників, при цьому ризики неповернення в МФО кредитів величезні – аж до 70% усього портфелю.
Боржники як правило, ставлять собі питання: чи можна не платити МФО?
Після короткочасного прострочення, МФО відразу нараховує вам штрафні санкції та заборгованість зростає в рази! Велике прострочення є причиною зростання боргу приблизно в 10 і більше разів. Хоча, за законом, заборгованість не повинна перевищувати взяті в борг гроші більш ніж в 4 рази.
Тоді саме собою виникає питання, як вирішити проблему з мікропозик? На вас, родичів, близьких людей, буде здійснюватися психологічний пресинг, але це буде тривати поки МФО не зрозуміє, що не зможе з вас взяти більше коштів, аніж видала вам… Процедура законного стягнення боргу через суд і виконавчу службу для позичальників не є пріоритетним напрямком. Але це не означає, що вони не підуть цим шляхом. Як правило вони вдаються до методики психологічного пресингу які межують із законністю. При цьому, якщо вам дзвонять і погрожують подати до суду, будьте холоднокровні. Насправді, МФО не вигідно судитися із позичальниками – це для них дорого і невигідно. Швидше за все вони будуть дзвонити, писати листи, відправляти повідомлення вам і вашим родичам, літнім батькам, колегам по роботі.
Економіка починає переростати у політику…
Ринок українського мікрофінансування активно зростає і за даними Фундації «Чинність закону», в минулому році портфель мікропозичок «додав» у загальному економічному портфелі – 17%. У той час як ринок кредитування фізичних осіб банками (без урахування іпотеки) навпаки «просів» на 13%. Цього року ФЧЗ прогнозує зростання ринку кредитів МФО на рівні 7-10%! У свою чергу аналітики Інституту вивчення проблем верховенства права відзначають, що мікрокредитування міцно зайняло свою нішу кредитування й продовжує, навіть статистично (а статистика у цій тіньовій схемі річ умовна) – набирати обертів! Звіти МФО свідчать, що щорічний попит на їхні послуги щорічно зростає на 13-15%. Ще 44% ринку припадає на споживчі позики, процентні ставки за якими стартують з 40% річних (!!!). Третій сегмент – самий невеликий за обсягом і найбільш значний за суспільним резонансом – «позики до зарплати» – він займає 18% ринку українського ринку кредитних послуг.
За даними організації «Громадянська палата міста Києва», основні споживачі мікрокредитів – громадяни з невеликим щомісячним доходом, яким закрита дорога в банки, приватні підприємці та невеликі організації. Дані послуги вигідно відрізняються від банківського кредитування тим, що гроші на свої потреби можна отримати за короткий час і при наданні мінімального набору документів. «Звичайно, мікропозики ваблять своєю доступністю і простотою отримання грошей, але важливо усвідомлювати зворотну сторону медалі – високі процентні ставки по позиці » – зазначає виконавчий директор «Громадянської палати» – Вадим Гордін :«Інтернет-простір повниться історіями людей, які взяли мікрокредит і не розрахували свої можливості. Всього за півроку «нешкідливі 10 тисяч» через прострочення можуть перетворитися в 100 тисяч гривень і більше. А коли борг обростає додатковими боргами, в справу вступають колектори – і фінансовий тягар доповнюється психологічним тиском.». Відтак під прес напівкримінальних структур, які, як правило, є власниками МФО, потрапляє дрібний бізнес, самозайняті особи, фізособи – підприємці, власники невеликого інтернет – бізнесу, студенти на підробітку тощо
«Фактично повна відсутність регулятивного тиску відповідних державних органів, мірофінансові організації є, скоріше, негативним явищем в українській економіці», – вважає Голова партії промисловців і підприємців – Анатолій Кінах. За його словами, «основним чинником інтересу до МФО з боку громадян та підприємців -позичальників є низька загальна, на жаль, для сучасної України, фінансова грамотність. «Фактично незнання економічних законів подекуди не дозволяє фізичним особам усвідомити реальний відсоток, які вони мусять сплачувати за користування цими сумнівними кредитами», – підкреслює Голова ПППУ.
Тоді як у цивілізованих країнах, капітал для мікрофінансування формується по одній з двох моделей: перша – мікрофінансові фонди об’єднують гроші приватних осіб, урядів, філантропів і інших інвесторів і направляють їх в МФО, які надають кредити малозабезпеченим клієнтам. По другій моделі, яка називається P2P (peer-to-peer), або пряме мікрокредитування: одні приватні особи надають позики іншим безпосередньо через спеціальні організації та публічні майданчики. Капітал, що йде на мікрокредитування, контролюють мікрофінансові фонди. Це можуть бути як незалежні фонди, що спеціалізуються на мікрокредитування, так і дочірні компанії великих банків і інвестиційних фондів.
“Мікрофінансування може бути ефективним, якщо до нього правильно підійти. На практиці цього, на жаль, цього не відбувається” – продовжує Анатолій Кінах. «Суспільство самотужки бореться за виживання, кинуте владою напризволяще, сам на сам із правовим та колекторським безкраєм!». Анатолій Кирилович вважає, що «Парламенту потрібно негайно змінити деякі норми до закону «Про електронну комерцію», який дозволяє виставляти, справді космічні, абсолютно не ким не контрольовані відсотки за користування мікрокредитами». І водночас, змінити положення Закону «Про банки і банківську діяльність», якими зобов’язати МФО, дотримуватися єдиних правил для усього фінансового сектору країни, де ставка відсотків за будь-якими позикам – чітко регулюється Національним банком України.
Поки ж, життя тече у звичному руслі: МФО і колектори наживаються на українцях, громадяни продовжують позичати сумнівні кошти, а політики чекають чергового соціального вибуху, потихеньку споживаючі вершки з «мікрофінансового коктейлю»…
