Чим передбачення або прогноз відрізняються від довгострокової стратегії розвитку? Передбачення – це спроба людини вгадати, який варіант майбутнього суспільства буде реалізовано через багато років.
Довгострокова стратегія – конкретний проект побудови майбутнього, уявленого проектантом на етапі визначення мети, з чітким покроковим планом його реалізації.
Останні 30 років Україна живе без будь-якої загальновизнаної мети, без будь-якої публічної стратегії свого розвитку. Цю позицію України дуже влучно і яскраво сформулював (світла пам’ять йому) геніальний Михайло Михайлович Жванецький: «Нас невозможно сбить с пути – нам всё равно куда идти».
На початку 90-х в пресі був оприлюднений прогноз Римського клубу, який, на жаль, став проектом нашого майбутнього: Україна – аграрна держава з виробництва екологічно чистої сільгоспсировини, зеленого туризму і населенням менше 20 млн.
І цей проект вже наближається до завершення.
Немає жодного позитивного показника, за яким Україна 2021 перевершує Україну 1991:
Ми втратили населення, території, промисловість, транспорт – залізничний, річковий і торгівельний морський; культуру і мораль, профілактичну медицину і професійну освіту, повагу оточуючих народів і незалежність.
Продовження режиму керованого ззовні самознищення народу України в найближчі 5 років завершить демонтаж незалежної держави і звільнення території від корінного населення.
Запобігти і протистояти цьому необхідно шляхом розробки і впровадження в життя і свідомість народу України публічної загальновизнаної об’єднуючої мети і довгострокової стратегії розвитку України у визначеному напрямку.
Наявність загальновизнаної публічної мети дає кожному громадянину чіткі критерії оцінки доцільності запропонованих або реалізованих змін:
Все, що сприяє досягненню мети – позитивно, все, що заважає – погано і неприйнятно.
В свою чергу, системно і детально прописана довгострокова, на 50-75 років, стратегія комплексного розвитку країни, зрозуміла, публічна і конкретна, така, що дає чітке уявлення, яким буде життя людей через 5, 10, 15, 20, і 25 років, а також того, що кожен з нас має зробити для того, щоб реалізувати цю загальну мрію, несе в собі потужний географічно стримуючий і демографічно стимулюючий фактор. Крім того, наявність реальної довгострокової стратегії розвитку країни, її регіонів створюють високу передбачуваність напрямку розвитку економіки, завдяки чому значно підвищують інвестиційну привабливість України для контрольованих зовнішніх інвестицій і знижують інвестиційні ризики для внутрішніх інвесторів.
Проведені експертами «СОВІСТІ» дослідження виявили, що Україна з 1991 року ніколи не мала публічної, загальновизнаної мети і довгострокової комплексної і системної стратегії свого розвитку.
Окремі галузеві стратегії ніколи не були комплексними і системними, а запропоновані політичними силами стратегії розвитку України ніколи не ставали загальновизнаними з причин політичної конкуренції.
Майже тридцятирічна відсутність загальновизнаних народом України мети і публічної стратегії її досягнення створила умови для реалізації на території України не публічних, зловмисних стратегій, нав’язаних нам країнами-конкурентами України, в ряді випадків – транснаціональними корпораціями, національним олігархатом і навіть відверто кримінальними угрупуваннями.
Реалізація цих не публічних, зловмисних стратегій призвела до знищення в Україні ряду галузей промисловості, річкового і морського торгового флотів, неприпустимої зношеності транспортної і енергетичної інфраструктур, скорочення кількості і зниження якості трудового ресурсу, занепаду науки, освіти, медицини і моралі.
Китай, Сингапур, В’єтнам, Японія – країни, які демонструють найвищі темпи росту в світі, – всі мають публічні довгострокові стратегії на 50-100 років.
Ми впевнені: виправити ситуацію, що склалася, повернути народ України на шлях стійкого сталого розвитку до процвітання може створення і прийняття науково обґрунтованої, загальновизнаної об’єднуючої мети і комплексної системної і довгострокової стратегії розвитку України з чітко визначеними цілями, метою і покроковим планом її реалізації.
Публічно обговорена і підтримана більшістю економічно і соціально активної частини населення, затверджена законом і постановами Уряду, ця стратегія припинить на території України реалізацію зловмисних не публічних стратегій, завдяки застосуванню головного морального принципу:
«Все, що сприяє досягненню загальновизнаної мети – добре і заслуговує підтримки; все, що заважає – підлягає припиненню і знищенню».
Проведені нами дослідження наявної структури наукових установ НАН України, інших державних органів показали, що тільки Національна академія наук України спроможна на високому інтелектуальному рівні розробити і запропонувати суспільству і державі науково обґрунтовану, комплексну, системну і довгострокову стратегію розвитку України на найближчі 50-75 років з чітко визначеними цілями, метою і покроковим планом її досягнення.
А залучені до розробки і обговорення стратегії науково-викладацькі і студентські колективи вищих учбових закладів України, інтелектуальний і кадровий потенціал трудових колективів підприємств середнього бізнесу реального сектору економіки, експертів громадянського суспільства, галузевих спілок роботодавців і регіональних коаліцій, торгово-промислових палат і соціально активних професійних спілок, авторитетних працівників бюджетної сфери забезпечать достатню і необхідну електоральну підтримку стратегії, незалежно від того, яка політична сила буде її реалізовувати.
Цікавий факт.
Пошук в ГУГЛі виявляє публічні довгострокові стратегії розвитку країн тільки Східної Азії (Китай, Японія, В’єтнам, Корея…), і не знаходить публічних довгострокових стратегій розвитку європейських і інших країн Старого і Нового Світу.
Проведене нами дослідження виявило вірогідну причину цього феномену: автори стратегій, як правило, фахівці з великим досвідом, а тому дуже дорослі люди, які з християнських країн підсвідомо усвідомлюють, що навряд чи доживуть до кінця реалізації стратегічного проекту, а тому навіщо напружуватись.
На відміну від християнського світу, в Східній Азії ніхто ніколи не вмирає, а завдяки інституту реінкарнації життя особи триває вічно і уникнути майбутнього неможливо, тому життєво необхідно забезпечити безпечне і комфортне майбутнє для себе та інших через 50, 100 і навіть 1000 років.
А, натомість узагальнений «Захід» спромігся (як на його погляд) досягти мети свого розвитку і прикладає чимало зусиль для збереження цього способу життєдіяльності, який древні філософи назвали «гедонізм» і який (увага!) привів до краху Римську Імперію!
Також важко заперечити той факт, що саме ті країни, які розробили, затвердили і реалізують свої публічні довгострокові стратегії за останні 30 років показали найвищі темпи соціально-економічного зростання: Японія, Корея, Китай, В’єтнам. І цей темп не знижується: В’єтнам – найкращій в світі в 2020 році, а Китай – в І кварталі 2021 р.
Щодо відсутності у нашої держави перспектив отримання аналогічних результатів шляхом механічного копіювання (хоча й успішних) проектів і стратегій розвитку країн Південно-Східної Азії немає ніяких сумнівів. Це зумовлено величезною кількістю критичних розбіжностей у багатьох аспектах життєдіяльності і державотворення. Але успішні приклади подолання аналогічних проблем європейськими країнами (Ірландія, Швеція, Фінляндія…) можуть стати у нагоді для розробників Довгострокової Української Стратегії Сталого Розвитку.
Ситуація в Україні зараз критична. Якщо не відбудеться докорінна зміна курсу країни, не з’явиться публічна загальновизнана довгострокова стратегія розвитку, вже до кінця двадцятих завершиться повна деіндустріалізація України, буде розпущена Національна академія наук, припинена діяльність технічних і технологічних ВУЗів, коледжів, наукових установ, відбудеться кратна депопуляція населення (виїзд з країни працездатних людей і вимирання непрацездатних), загальна дебілізація і моральна деградація населення.
Це прогноз найвірогідніших наслідків реалізації в Україні не публічної, утаємниченої від народу України зловмисної стратегії, розробленої в чужерідних українському народу інтересах.
Як приклад реалізації такої стратегії – поряд із фінансовим заохоченням закриття промислових підприємств, лікарень, шкільних і дошкільних закладів та інших, непотрібних українцям досягнень «клятого радянського минулого» – нещодавно прийняте Світовим банком рішення про фінансову підтримку у розмірі $200 млн. «реформування» системи вищої освіти в Україні. Фактично мова йде про закриття технічних і технологічних ВУЗів в нашій державі з причини їх «незатребуваності» для сировинної економіки!
То чи личить справжнім патріотам України, яких у країні переважна більшість, мовчати й далі і відсиджуватись у своїй «хаті скраю»?
Демиденко В. Ю.
