СУВОРІСТЬ КАРАНТИНУ НЕ Є ЗАПОРУКОЮ РЯТУВАННЯ ВІД ХВОРОБИ

В Києві оголошені суворі карантинні обмеження з 5 квітня і як мінімум до 16 квітня. Столиця вже “проходила” це в квітні 2020р. – не працював або працював за спецперепустками громадський транспорт, були закриті дитячі садочки та школи. Нині у червону зону, крім Києва, увійшло десять областей.

“Зрозуміло, що підстави бити на сполох є: якщо 30 березня в країні було трохи більше 11 тис. нових випадків захворювання, то 31 березня – вже 17,5 тис. Але досвід минулого року довів, що суворість карантину не є запорукою рятування від хвороби. Крім того, непоправного удару локдауни наносять національній та регіональній економіці, яка і так перебуває в кризовому стані. Багато підприємств, особливо малого і середнього бізнесу, не пережили минулорічний карантин; багато з них через брак обігових коштів, замовлень та зриви контрактів закрилися, іншим бракує часу і ресурсів на відновлення, процес може розтягнутися на 2 і більше рокі. За офіційними даними, рівень безробіття в 2020 році зріс на 627 тис. осіб. Так і не була прийнята антикризова програма мінімізації наслідків пандемії для бізнесу”, – наголошує  Анатолій Кінах.

Хоча 30 березня парламент за скороченою процедурою ухвалив закон, за яким ФОПам та найманим працівникам підприємств, які постраждають через жорсткий карантин, держава виплатить по 8 тисяч гривень, є зрозумілим, що разові несистемні виплати, по-перше, не можуть компенсувати втрат бізнесу, по- друге, така сума є дуже невеликою.

На думку А.Кінаха, загострення пандемії потребує не стільки посилення карантину, скільки докорінної модернізації системи охорони здоров’я, ухвалення національної програми протидії хворобі COVID-19, принципового покращення фінансування лікарень, лабораторій, системи швидкої допомоги тощо. Йдеться про відкриття нових інфекційних лікарень або переобладнання інших медичних установ для їх потреб; масштабну закупівлю апаратів штучного дихання новітніх модифікацій, налагодження виробництва кисню в достатній кількості; виробництва або закупівлі усіх необхідних ліків, санітарних матеріалів, засобів для тестування тощо.

“Ми вже рік живемо в умовах пандемії, за цей час можна було дати гідну відсіч підступному вірусу. Був створений спеціальний фонд протидії коронавірусу, але його кошти витрачені нецільовим шляхом, і за це ніхто не відповів. Посилення карантину призводять до того, що побоювання захворіти лише перетворюється на побоювання залишитися без засобів для існування. Люди не почуваються захищеними”, – наголошує лідер промислової спільноти.

Він зупинився на тому, що в Україні повільно і несистемно організована вакцинація населення, яка б мала б покращити ситуацію з перебігом пандемії, цей процес відстає від темпів поширювання захворювання. За даними Мінздрава, на кінець березня вакциновано близько 250 тыс. осіб, або 0,6 % населення.

“Навіть якщо не наводити приклад Ізраїлю, де вакциновано 57% населення, згадаємо Туреччину – близько 10%, Словаччину – 13%, Румунію – 10%, Польщу – 10%, Литву – 13%. Очевидно, що темпи України дуже далекі від найближчих сусідів”, – підкреслив А.Кінах.

“Працювати методом заборони, проявити себе як поліцейська держава посиленням локдауну і “перекриттям кисню” для економіки простіше. Владі треба вчитися діяти системно, на основі глибоких техніко-економічних обгрунтувань, добре організованої командної роботи, тим більше – в критичній ситуації розповсюдження дуже небезпечної хвороби. Бо ціна питання – здоров’я та життя людей”, – підсумував громадський діяч.

 

 

 

 

попередня статтяПромислова політика
наступна статтяДемографічна криза, трудова міграція, якість життя