Андрій Набатов, журналіст

Середній клас – основа будь-якого суспільства, а для економіки що розвивається, такої як в Україні – ця категорія людей має особливо важливе значення. Кого ж ми могли б зараховувати до середнього класу? Скільки заробляють його представники? Які зміни відбуваються з цим соціальним прошарком протягом останніх екстремальних років? І чому розвиток середнього класу нерозривно пов’язаний з економікою знань? Ці питання в Україні не є пріоритетними для нинішньої влади… а марно.

Суспільство завжди неоднорідне, але кого треба відносити до багатих чи бідних, нам інтуїтивно зрозуміло. Але що являє собою середній клас? Розподіл на багатих і бідних річ суб’єктивна? Так. А об’єктивно кордон бідності ви ніколи не проведете. Людина, яку більшість суспільства вважає багатою, може суб’єктивно відчувати себе бідною, тому що вона, насправді обертається в інших колах і є орієнтованою на інші стандарти споживання і витрачання. Тому так багато питань виникає і з приводу процесу формування українського середнього класу. Традиційно до цієї групи відносять ті верстви населення, які не можна назвати ані бідними, ані багатими.

Середній клас – історія і сьогодення

Поява середнього класу в нашій країні пов’язана зі зміною технологічного базису виробництва. Коли індустрія використовувала найпростіші верстати, працівники за визначенням вважалися бідними – робочих рук було більше, аніж вакансій, і люди працювали за копійки. Але з розвитком виробництва виникли нові робочі місця, де були потрібні або спеціальні знання, або навики управління. Тож на межі XIX – XX століть отримання знань коштувало досить дорого, освіта була доступна не всім, і люди сподівалися згодом окупити свої вкладення. Саме в цей момент виникає середній клас як особлива соціальна група людей освічених. Але а як же кваліфіковані самозайняті ремісники і дрібні підприємці? Вони не завжди мали освіту, але не вважалися бідними… Власне вони й почали формувати середній український клас; крамарі, пекарі, кравці, – загалом, дрібна, міська буржуазія, а на селі – заможні селянські (або як би зараз сказали – фермерські) господарства. Але тоді вони становили лічені відсотки від українського населення, тому й говорити про тодішній середній клас, як масове соціальне явище –  не доводиться. Тож саме поняття «середній клас» виникло й сформувалося  в Англії, в кінці XVII ст. як позначення дрібних і середніх власників і підприємців. Надалі до цієї соціальної категорії стали зараховувати всю сукупність соціальних верств, котрі посідають проміжну позицію між великою буржуазією і найманими працівниками. У період зародження буржуазних, ринкових відносин середній клас був ще порівняно нечисельним і не міг в достатній мірі забезпечувати соціальну стабільність суспільства і протистояти соціальним катаклізмам. Однак уже в середині XIX в. К. Маркс і Ф. Енгельс у своїй роботі – «Маніфесті комуністичної партії» писали про середній клас того часу як про «затиснутий між великою буржуазією і робітничим рухом антиреволюційний прошарок суспільства». Проте історичний розвиток цього суспільства заперечив їхню лівацьку тезу: розвиток промисловості, науки, освіти та сфери послуг сприяли кількісному і якісному зростанню середнього класу. У промислово розвинених країнах середній клас нині становить більшість населення (від 60 до 80%) і є основною соціальною базою громадянського суспільства. Він також є опонентом великої буржуазії, вищим чиновникам і екстремістськи налаштованим маргінальним верствам суспільства. Окрім того, середній клас – це основна продуктивна сила суспільства, здатна напружено працювати, засвоювати нові знання, займатися творчістю, виховувати нове покоління тощо. Середній клас зацікавлений в збереженні такого суспільного ладу, який створює йому умови для успішного розвитку . Ще Аристотель говорив, що основою стабільності суспільства є люди, які володіють середніми розмірами власності і середніми доходами. Крайні соціальні верстви (надмірно багатих і жебраків) він відносив до факторів нестабільності в державі. Наприклад, у США до різних верств середнього класу відносять: банківських службовців, викладачів коледжу і вчителів шкіл, керівників середньої ланки, лікарів, службовців приватних компаній, які управляють торгівлею, ріелторів та менеджерів туристичних та страхових компаній, банків, автомеханіків, перукарів, барменів, кваліфікованих робітників в усіх видах бізнесу, поліцейських, пожежних, самозайнятих водіїв вантажівок тощо.

Головними соціальними ознаками належності до середнього класу є: наявність у власності середніх і дрібних засобів виробництва (майстерень, магазинів, ательє тощо) Або інших джерел доходу, розміри якого коливаються в середніх межах; наявність вищої або середньої спеціальної освіти (інтелектуальної власності); досить високий престиж професійної або громадської діяльності; активна громадянська позиція, яка передбачає ефективний захист своїх інтересів від зазіхань державних чиновників, мафіозних структур, олігархів тощо.

Що таке – український середній клас і що йому нині робити?

Різні дослідники по-різному оцінюють чисельність українського середнього класу – від 7 до 50%. Звідки такі розбіжності в оцінках? Справа в тому, що існують різні теоретичні підходи до таких підрахунків. Наприклад, Світовий банк використовує критерії, які пов’язані тільки з доходами (так само роблять і маркетологи). І якщо орієнтуватися на цю методику, то в Україні до категорії середнього класу ледь потрапляє 30 відсотків населення, і те тому що Всесвітній банк розраховує доходи людей в різних країнах за паритетом купівельної спроможності (ПКС), а не за валютним курсом. Або, скажімо за оцінкою МВФ, (того ж 2015 року) ВВП у розрахунку на одну особу за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в Україні був у 3,98 раза вищим ($7,96 тис.), аніж за номіналом ($2 тис.). У США вони ідентичні, отже, отримуємо коефіцієнт 3,98, на який потрібно помножити середні доходи середнього класу в Україні, щоб отримати їх еквівалент у Сполучених Штатах. Якщо там вони стартували від $11,8 тис./рік на члена сім’ї, то в нас, коли перерахувати за коефіцієнтом 3,98, згадані вище 31,2% людей середнього доходу мали $5,8 тис. за ПКС на рік і більше. Отже, питома вага українського середнього класу в структурі суспільства не лише майже удвічі менша за частку американського, але він ще й має дещо нижчий за рівень життя. Щоправда, не удвічі, адже порівняно зі США в нас набагато більші статистично необліковані доходи. Але за будь-якими методиками аби зарахувати людину до українського «середнього класу», слід враховувати: людський капітал, рівень знань і освіту, а реальні доходи повинні бути не нижче медіани, проведеної за доходами масових верств населення.

Тож, прошарок таких людей в Україні, невпинно скорочується і не лише у в зв’язку із скороченням доходів пов’язаних з пандемією коронавірусу, а й тому, що низька якість державного управління та суцільний правовий нігілізм призводять до пониження отої самої медіани широких верств населення, а відтак і чисельності українського середнього класу. Малий бізнес перетворюється на «мікробізнес», а то й банкрутує. Притомної державної програми з підтримки малого підприємництва не існує у природі, а кредитування за програмою: 5-7-9%, яка широко рекламувалась, як рятівне коло для українського середнього класу потихеньку зійшла нанівець. За словами підприємців опитаних мною – взяти ці «дешеві» кредити дуже складно, іще складніше повернути…

Тоді як, наприклад, у  США є державна організація, що займається допомогою підприємцям в різних областях, і завданням якої є регулювати певні пільги в імпортно-експортної галузі. Американський Уряд, ледь не щомісяця створює програми підтримки малого і середнього бізнесу, які бувають, як загального напрямку, так і цільові, по галузях. Цільові програми змінюються постійно. Вони залежать від конкретного сектора, який в даний момент, на думку Уряду, вимагає підтримки. Останні гарячі теми, які активно підтримувалися: альтернативні джерела енергії, вантажоперевезення, реабілітація наркозалежних, альтернативні види транспорту тощо. Окрім того, для приватних компаній існує можливість отримання певних грантів від держави в різних областях. Процес подачі заявки на такий грант, в більшості своїй, досить простий і прямолінійний, і це цілком можна зробити без допомоги сторонніх фахівців.

В Україні ж, 63,1 тис. середніх та малих (крім мікро-) підприємств із чисельністю зайнятих від 10 до 250 осіб, які раніше займали панівні позиції в комерційному секторі економіки, даючи роботу 55,7% усіх офіційно зайнятих найманих працівників позабюджетної сфери та отримавши більш як половину виручки, яку показав увесь бізнес від реалізації товарів та послуг (дані за 2017 рік), тепер, на додачу до усього, залишились фактично на самоті із карантинними обмеженнями і різким падінням купівельної спроможності…

Замість епілогу

Аби одвічне питання «що робити» не зайняло ще пару сторінок нашого блогу, можна було б порадити нашій владі кілька напрямків роботи, відкладати яку не можна не на день, якщо вона хоче чути в країні слова «середній клас». Насамперед, влада має гарантувати усьому населенню доступні ціни на житло (спроби пільгово кредитувати іпотеку вже робляться, але дуже мляво), по друге негайно реформувати систему освіти, яка продовжує тиражувати нікому непотрібних фахівців (переважно менеджерів сумнівної якості вищої освіти) при наявності гострої потреби спеціалістів реального сектору, включно із професійно-технічними спеціальностями. Причому в сучасних умовах повинні існувати можливості для постійного підвищення кваліфікації, засвоєння нових навичок і знань. Люди, по суті, повинні вчитися все життя! Важливо також забезпечити населенню доступ до недорогих (і безоплатних у випадку невідкладності) послуг охорони здоров’я. Різко зменшувати рівень зарегульованості та ліцензування, спрощення податкової звітності і навантаження на бізнес (особливо малий та середній), спрощення системи оплати праці. І ще один важливий момент – це проведення політики, яка дозволить перерозподіляти доходи в суспільстві більш справедливішим чином.